Вірусні гепатити В і C є серйозними інфекційними захворюваннями, які вражають печінку і можуть викликати хронічні захворювання, цироз і рак печінки.
Шляхи зараження.
Гепатит B.
1. Кров та біологічні рідини. Вірус гепатиту B передається через заражену кров чи інші біологічні рідини. Це може відбуватися при обміні голками при вживанні наркотиків, медичних процедурах з невідповідними стерильними інструментами, переливанні зараженої крові та під час інших медичних процедур.
2. Статевий шлях передачі. Вірус також передається через контакти з інфікованими біологічними рідинами під час статевих відносин. Незахищений сексуальний контакт із інфікованим партнером збільшує ризик передачі гепатиту B.
Гепатит C.
1. Кров. Основний шлях передачі вірусу гепатиту C – це контакт із зараженою кров'ю. Це може включати використання ін'єкційних інфікованих голок або обладнання для татуювання та пірсингу, а також трансфузію зараженої крові (хоча сучасні методи перевірки крові знизили цей ризик).
2. Медичні процедури. Неправильно стерилізовані медичні та стоматологічні інструменти також можуть стати джерелом передачі вірусу.
3. Сексуальний шлях. Хоча ризик передачі гепатиту C через статевий контакт нижче, ніж у гепатиту B, він все ж таки існує, особливо при наявності травм або супутніх інфекцій.
4. Вертикальна передача. Вірус гепатиту C може передаватися від інфікованої матері до дитини під час пологів.
Розуміння шляхів передачі цих вірусів допомагає вжити заходів щодо запобігання зараженню, включаючи вакцинацію від гепатиту B та забезпечення безпечності медичних процедур для запобігання передачі вірусів B та C.
Лабораторна діагностика цих інфекцій відіграє важливу роль у визначенні наявності вірусів, оцінці ступеня інфекції та прийнятті рішення про лікування.
Гепатит В.
Серологічні випробування.
1. HBsAg (поверхневий антиген вірусу гепатиту B). Перший маркер інфекції зазвичай виявляється в крові під час активної інфекції. Наявність HBsAg вказує на наявність вірусу і аналіз залишається позитивним протягом тривалого часу при хронічній інфекції.
2. Антитіла до HBsAg (антитіла класу IgM та IgG). IgM-антитіла з'являються на ранній стадії інфекції, тоді як IgG-антитіла зазвичай вказують на попередню присутність вірусу або вакцинацію.
3. Антитіла до HBcAg (ядерного антигену вірусу гепатиту B). IgM-антитіла HBcAg вказують на активну інфекцію, тоді як IgG-антитіла можуть вказувати на попереднє або хронічне зараження.
4. HBV ДНК (вірусна ДНК). Позитивний результат свідчить про наявність вірусної ДНК у крові та може використовуватися для оцінки активності вірусу та ефективності лікування.
Гепатит C.
Серологічні випробування.
1. Антитіла до вірусу гепатиту C (anti-HCV). Позитивний результат вказує на контакт з вірусом, але не дає інформації про те, чи активна інфекція. Для підтвердження активної інфекції може знадобитися додатковий тест.
2. HCV РНК (вірусна РНК). Виявлення вірусної РНК підтверджує наявність активної інфекції.
Оцінка функції печінки.
Для пацієнтів з гепатитом B або C також важливо оцінити функцію печінки, використовуючи тести на рівень амінотрансфераз (ALT та AST), рівень білірубіну та інші показники функції печінки.
Значення діагностики.
Лабораторна діагностика гепатитів В та С має ключове значення для визначення наявності вірусів, ступеня інфекції, вибору стратегії лікування та оцінки ефективності терапії. Раннє виявлення цих інфекцій дозволяє розпочати лікування та заходи щодо контролю захворювання, що знижує ризик розвитку ускладнень, включаючи цироз та рак печінки.